Вже 65 років прикрашає село Зелена Балка вулиця Зарічна. Вона завжди привітно зустрічає усіх, хто проїжджає через наше село, бо розташована понад великим ставком в центрі села. Її, як на долоні, видно з траси Кривий Ріг-Інгулець. Вдале розташування: зелене вбрання, спокій ставкових вод, робить вулицю особливо привабливою. Приємно милутавтися її пейзажами кожної пори року, чи то в час буяння весняної зелені, чи багрянцем золотої осені, чи взимку, коли її дерева одягають прикраси з інею і снігу, та дрімаючи, поблискують на морозі, різнокольоровими іскрами самозвітів.
Влітку 2006 року жителі вулиці дружньо і весело відсвяткували її ювілей - 50 років. Тут були і приємні спогади, і хвилюючі зустрічі, святкові столи та лунали українські пісні, які зігрівали душі односельчан. Організаторами свята стали жителі вулиці: Шкурко Марія Марківна, Майзитіс Валентина Євстафіївна, Кондратенко Лідія Семенівна та ін.
Шкурко Марія Марківна, дитина війни, ветеран праці, почесний пенсіонер. Марія Марківна народилася в 1935 р. в Росії, на Брянщині. Все своє життя працювала на багатьох роботах, але зупинилася на улюбленій – бібліотекар. Закінчилися культосвітній технікум і пропрацювала більш як 30 років бібліотекарем в с. Зелена Балка при сільському будинку культури. Приймала активну участь у громадському житті села.
Слід висловити велику вдячність Шкурко М.М., за її активну життєву позицію, на протязі багатьох літ Марія Марківна збирали матеріали з історії сіл Зеленобалківської сільради. Це свідчення старожилів, які розповідали про історію сіл Тихий Приют (Ковалівка) та Зелена Балка (Нестерівка). Цінні свідчення дали: Шкурко Євдокія Мусіївна, Дробот Антон Маркович, Павлова Євдокія Євграфівна, Дахненко Ганна Мусіївна, Кликовка Іван Свиридович, Кликовка Іван Костянтинович. Вона підготувала матеріали з історії вулиці Зарічної, на якій проживає з початку її заснування до сьогодення.
Зі спогадів Шкурко Марії Марківни, жительки вул.Зарічної від 26.06.2006 р.
В 1956 році молоді сім’ї колгоспу „Заповіт Ілліча” звернулися із заявами до Правління колгоспу про виділення земельних ділянок для будівництва житла. Було прийнято рішення Правління колгоспу – виділити такі ділянки в районі школи. Нову вулицю назвали Зарічною. Згідно жеребкування за заявами було встановлено чергу по наданню землі. Так, згідно встановлено черги, жителі розпочали будувати житло. Хтось споруджував цегляні будинки, хтось глиняні хати. Першими поселенцями вулиці були:
1. Мільченко Яків Семенович – голова Зеленобалківського сільпо
2. Галка Павло Романович – директор школи
3. Ковтун Андрій – бухгалтер колгоспу
4. Шкурко Марфа Борисівна – доярка колгоспу
5. Ланова Поліна Михайлівна – колгоспниця
6. Шкурко В’ячеслав Петрович – різноробочий
7. Кондратенко Василь Тихонович – різноробочий
8. Бондаренко Микола Михайлович – працівник сільпо
9. Прутко Іван – завідуючий будинком культури
10. Кондратенко Йосип Миколайович – тракторист
11. Гук Готліп Петрович – тваринник
12. Шкурко Василь Михайлович – завідуючий фермою
13. Пухленко Віра Афанасіївна – медсестра сільської лікарні
14. Кондратенко Сергій Прокопович – тракторист
15. Кондратенко Володимир Михайлович – тракторист
16. Дядюра Олександр Петрович – ветфельдшер колгоспу
Хотілося б пригадати коротко сім’ї новосельців.
Мільченко Я.С. працював головою сільпо, ветеран Великої Вітчизняної війни, нагороджений багатьма державними нагородами. Його дружина Зоя Олексіївна – вчитель початкових класів Зеленобалківської восьмирічної школи, ветеран праці. Присвятила життя освіті багато років, виховала не одне покоління учнів,з 1979 року на відпочинку. В їх родині було двоє дітей: син Валентин, який закінчив медінститут і працював санітарним лікарем в м. Кривому Розі і донька Лариса, яка закінчила технікум і працювала в металургійній промисловості лаборантом.
Галка П.Р був директором Зеленобалківської восьмирічної школи в 50—60 рр. і також викладав іноземну мову в старших класах. Його дружина Ганна деякий час працювала продавцем, а тоді була домогосподаркою. Вони мали дітей Миколу та Ларису. Син Микола закінчив інститут та перебував на дипломатичній службі. Донька Лариса після закінчення медучилища працювала в Кривому Розі. Нажаль і син, і донька рано пішли із життя. Згодом родина виїхала із села. Зраз Павло Романович проживає в Кривому Розі. Згодом у їх будинку проживала родина шофера Шевченка Григорія. Його дружина Клавдія Флорівна працювала у колгоспі пташницею. Мали двох доньок. Людмила за професією вчитель, працює зараз в Широківській середній школі. Тетяна – фармацевт, зараз завідуюча аптекою у м. Інгулець.
Дахненко Є.Й. – голова колгоспу „Заповіт Ілліча” разом з родиною також проживав на нашій вулиці і збудував свій будинок одним із перших. Разом з дружиною Вірою Калинівною, яка працювала у колгоспі поваром вони мали трьох дітей. Донька Раїса , здобувши середню освіту довгий час працювала бухгалтером у сільраді. Син Аркадій після закінчення школи поїхав шукати свою долю. В 1957 році він вступає до театральної студії при Ярославському драматичному театрі, після закінчення якої стає актором і все своє життя віддаючи сцені, створює велику кількість образів. Мав звання Заслужений артист Росії. Артист пішов з життя в 1994 році, але його справу продовжує син Максим. Він також актор, але столичного театру. Після закінчення Московського вищого театрально училища ім. Щепкіна в 1993 році Максим Аркадійович вже 14 років служить в трупі МХАТу ім. Горького. Зараз тут проживає Майзитіс Валентина Євстафіївна- ще одна донька з родини Дахненків. Валентина Євстафіївна закінчила технікум, Дніпропетровський інститут сільського господарства, за фахом економіст. З юних років працювала на різних посадах у колгоспі, обиралася депутатом сільради. На протязі 1981-2006 рр незмінно обиралася головою Зеленобалківської сільради, за її плечима великий досвід керівника, державного службовця, багато досягнень та здобутків. Вона має доньку Ганну та сина Олександра, які зараз живуть разом з родинами в Кривому Розі, де і працюють. Зараз Майзитіс В.Є. на відпочинку, допомагає дітям та онукам, яких у неї троє. Родина Дахненків продовжується.
Садиба Ковтуна Андрія була передана Огер Ніні Дмитрівні, яка в ті часи працювала на різних роботах у колгоспі, була поваром на тракторній бригаді. ЇЇ чоловік Кондратенко Іван Антонович працював тваринником на фермі. Вони виростили чотирьох дітей, які після закінчення школи отримали робітничі професії. Це була дружня родина. У 80-х роках цей будинок придбала родина Кондратенка Володимира Олексійовича. Він і його дружина Лідія Семенівна, 25 років пропрацювали на тваринництві. Лідія Семенівна працювала дояркою, була передовиком сільського виробництва, зараз на заслуженому відпочинку.
Шкурко Марфа Борисівна збудувала глиняну хату. Жила з мамою і працювала в колгоспі дояркою, потім пташницею. Після її смерті племінники продали хату родині Дробота Семена Костянтиновича, який працював механізатором в колгоспі, був передовим комбайнером та мав державні нагороди. Його дружина - Ольга Іванівна працювала дояркою в с. Червоний Ранок, також була передовиком колгоспу. За високі надої молока вона була нагороджена поїздкою в Москву на ВДНГ СРСР, мала ряд державних нагород та почесних звань. Ця родина була дуже дружньою, мали трьох дітей. Після того як ця родина виїхала, тут збудовано великий будинок родиною Мілінчука Леоніда Хомича
Шкурко В.П. збудував глиняний будинок, який пізніше було обкладено цеглою. Він працював у колгоспі різноробочим, потім шофером. Його дружина Шкурко Марія Марківна приїхала в с. Зелена Балка за направленням. Спочатку працювала лаборантом у молочній промисловості, потім завгоспом при Зеленобалківській дільничній лікарні. Після закінчення бібліотечного технікуму працювала завідуючою сільської бібліотеки і за сумісництвом завідуючою сільського будинку культури. Всього та теренах культури Марія Марківна пропрацювала 31 рік, неодноразово нагороджувалася грамотами та цінними подарунками. Виховала двох синів. Старший Олександр живе в Росії, а молодший Юрій проживає в Кривому Розі і працює на заводі.
Кондратенко Василь Тихонович, який приїхав в село з Росії (Уралу), збудував глиняну хату, працював в колгоспі різноробочим. Його дружина Тамара була домогосподаркою. Родина виховувала трьох синів. Старший син працював в Кривому Розі на шахті де трагічно загинув. Після цього батьки повернулися в Росію. В 1970-х рр. цю хату купив Кривуля Василь, майстер-будівельник. Його дружина Євгенія працювала різноробочою у колгоспі. Виховували також трьох синів. Вони 4 роки прожили тут, а потім продали своє житло Кондратенко Івану Олексійовичу. Іван Олексійович працював у колгоспі трактористом, а також займався спортом, був штангістом. Його дружина Катерина Миколаївна працювала дояркою в колгоспі. Вони рано пішли із життя. Фактично скоро, один за одним. Виховали вони трьох доньок. Старша – Тетяна Іванівна закінчила Дніпродзержинський технікум фізкультури та спорту і вже 25 років працює вчителем фізкультури в Зеленобалківській СЗШ. Середня – Олена за фахом продавець, а молодша – Світлана закінчила Новомосковський сільськогосподарський технікум за спеціальністю зоотехнік. Зараз вона проживає із сім’єю в Кривому Розі, де і працює. В наш час в цій хаті живе донька Кондратенко І.О. – Олена з родиною.
Три роки поспіль збудували свій будинок родина Бондаренків. Микола Михайлович та Любов Прокопівна – учасники Великої Вітчизняної війни. Чоловік загинув від нещасного випадку, а Любов Прокопівна продовжувала виховання двох дітей. Син Валентин закінчив Дніпропетровський медінститут, за фахом лікар-генеколог. Працював в лікарні м. Інгулець. Донька Олена має середню спеціальну освіту, Працювала в колгоспі „Заповіт Ілліча” на різних посадах. Зараз на відпочинку, має двох доньок та внуків.
Прутко Іван Михайлович збудував глиняну хату. Працював він завідуючим сільським будинком культури. Його дружина Євгенія працювала у буфеті Зеленобалківського сільпо. Вони декілька років прожили тут, а потім переїхали до Кривого Рогу. Зараз у цій хаті живе Максимчук Михайло з дружиною Тетяною, вони мають двох дітей та внуків.
Гук Готліп Петрович в похилому віці збудував глиняну хату. Працював спочатку теслею, а потім тваринником на фермі колгоспу „Заповіт Ілліча”. Його дружина не працювала. Виростили вони двох дітей. Донька Варвара спочатку працювала на різних роботах, а потім санітаркою в Зеленобалківській лікарні. Син Антон – спочатку працював шофером, а потім закінчив інститут в м. Дніпропетровську за спеціальністю ревізор-товарознавець. За направленням поїхав у м. Донецьк, де і пропрацював до пенсійного віку. Зараз більше часу проживає у батьківській хаті, має двох синів.
Кондратенко Йосип Миколайович - перший поселенець, збудував глиняну хату. Він працював в колгоспі трактористом, його дружина Онисія Олексіївна, яку всі лагідно називали „Нюся”, працювала секретарем у Зеденобалківській сільраді. Вона рано померла і чоловік виховував двох дітей – Олега та Нелю. Донька закінчила училище та отримала професію повара. Потім стала працювати за фахом в їдальні в м. Інгулець, тут вийшла заміж і проживає з родиною. Син Олег – шофер-дальньобійник. Вже багато років працює на пасажирському транспорті. Зараз водій автобуса, який здійснює рейс „Інгулець – Дніпропетровськ” Проживає з родиною в м. Інгулець. Йосип Миколайович до самої смерті проживав біля дітей.
Хату свою родина продала Кондратенко Борису Івановичу. Борис Іванович – учасник Великої Вітчизняної війни. Службу відбував в кінній армії і обслуговував військовослужбовців, мав ряд державних нагород. Його дружина Зінаїда Семенівна працювала довгий час пташницею на колгоспній птахофермі. Вони виростили сина та 3-х доньок. Син Микола вже покійний, як і батьки. Донька Ніна проживає в Росії, а інші дві сестри – Клавдія і Надія – в с. Зелена Балка. Клавдія Борисівна закінчила училище, зараз працює в Зеленобалківській СЗШ бібліотекарем та навчає дітей шити і кроїти одяг на гуртку швейного виробництва. Надія Борисівна закінчили будівельне училище, працювала будівельником, а зараз на відпочинку, допомагає дітям виховувати онуків.
В 60-х роках на вулиці збудували будинок для спеціалістів колгоспу. Посилився в цей будинок голова колгоспу Чорновол Іван Данилович. Працюючи на цій посаді довгий час, Іван Данилович багато доброго і корисного зробив як нашої вулиці, так і для колгоспу взагалі. В ті часи на вулиці тривало будівництво, було заасфальтовано її дорогу. Ми вдячні йому за працю і благоустрій нашого села. Його дружина Поліна Захарівна працювала вчителем біології в Зеленобалківській восьмирічній школі. Мала дуже гарні людські якості: була чуйною, уважною, завжди відгукувалася в складних ситуаціях і йшла на допомогу. В родині виховувалися двоє синів. Юрій і Сергій з часом закінчили медичний інститут і стали лікарями. Зраз працюють у м. Інгулець. Родина виїхала в інший район у зв’язку з хворобою сина. З 90-х років у цьому будинку проживає родина Косяк Тетяни Миколаївни, яка працює вчителем початкових класів Зеленобалківської СЗШ та Віктора вони виховують доньку Катерину.
На садибі Шкурко Василя Михайловича в 60-х роках також збудували будинок для спеціалістів колгоспу. Тут поселилася родина агронома Желіби Анатолія Григоровича та Галини Єлізарівни. Галина Єлізарівна працювала вчителем української мови в Зеленобалківській ВШ. Вони виховували двох синів Юрія і Володимира. Згодом родина переїхала в Апостоловський район. Далі, по черзі, в цьому будинку проживали родини Дрозд М.М – голови колгоспу, Будьонного О.Д. – директора школи. Наприкінці 80-х років тут поселяється велика родина вчителів Мазура П.Д та Гнатюк Г.А. Петро Денисович працював вчителем математики і в невдовзі трагічно загинув. Галина Андрівна працює і зараз вчителем української мови в Зеленобалкіській СЗШ, виховала 4-х синів. Зараз у цьому будинку проживає родина пенсіонера Василя Григоровича Мущака. Вони приїхали до нас з м. Кривого Рогу. Його дружина Євгенія Семенівна опанувала багато професій, працюючи на шкідливих роботах, і на заводі. Зараз працює у буфеті Зеленобалківської СЗШ, кормить дітей смачними обідами. Подружжя виховало двох синів, які працюють у місті.
Пухленко Віра Афанасіївна збудувала глиняну хату. Вона працювала медсестрою в Зеленобалківській лікарні, виховувала двох синів. Потім вийшла заміж і продала хату. Потім ця хата неодноразово продавалася. Тут прживали Мошоровська Т.І., Вікулова Л., Спірідонова Є., Гречко Віра Борисівна. Після її смерті хата залишилася онуку Олександру, який проживає з родиною в Кривому Розі.
Кондратенко Володимир Михайлович будував будинок пізніше, десь в 1959-60 рр. Він був трактористом,
Його дружина Катерина Василівна працювала в бухгалтерії колгоспу. Вони виховали двох доньок Валентину і Тетяну. Тетяна зараз і живе у батьківському домі.
Дядюра Олександр Петрович будував будинок в 1959 році. Він працював ветфельдшером в колгоспі. Його дружина Олена Петрівна приїхала за направленням в Зеленобалківську лікарню, за фахом фельдшер-акушер. Олена Петрівна працювала і фельдшером, і завідуючою лікарської дільниці, останнім часом працювала фельдшером в Зеленобалківській мед амбулаторії. Все своє життя присвятила медицині, допомозі односельчанам. На пенсії не була, працювала до останніх днів життя, за що в нашій вдячній пам’яті завжди залишиться гарною людиною. Олександр Петрович також не допрацював до пенсії, пішов з життя ще раніше за дружину. Вони виховали двох доньок. Валентина - закінчила Криворізький педінститут, вийшла заміж і зараз проживає разом з сім’єю в Солонянському районі, на батьківщині чоловіка, де і працює директором школи. Друга донька Галина працює в Кривому Розі, а живе в м. Авангард.
На нашій вулиці також збудував будинок Кондратенко Сергій Прокопович. Він працював в колгоспі трактористом. Його дружина Софія була швачкою, працювала завгоспом в Зеленобалківській лікарні. Вони виховали двох синів. Пізніше, продали будинок та переїхали до Кривого Рогу. Зараз йе житло є власністю родини Македонських.
Приблизно в 1990 році Будюк Сергій Петрович добудував колгоспний будинок і поселився тут зі своєю родиною. Він приїхав до нашого села за направленням вчителем школи, згодом став директором. На цій посаді пропрацював більше десяти років. Разом з дружиною Ольгою Сергіївною виховують двох дітей.
В 1985 році наша вулиця збільшилася у протяжності. Тут були збудовані будинки за чехословацьким проектом. У нових будинках проживають родини: Буцької ЛВ., Продана О.В., Крайсвітньої Л.М., Дробот С.І., Ананійчук Г.І. Білая.
Жителі нашої вулиці – перші поселенці – були медиками, вчителями, спеціалістами колгоспу, культпрацівниками, Жили тут і декілька голів колгоспу: Дахненко Є.Й., Чорновол І.Д., Дрозд М.М., Пуга Всеволод Пантелійович. Жили у нас і директори школи: Галка П.Р. Будьонний О.Д, Будюк С.П. Із родин, які проживали на вулиці в різні часи вийшли і заслужені артисти, і вчителі, і лікарі, і багато заслужених та шанованих людей. Можна сказати, що вулиця дала „цвіту по всьому світу”