Представники дворянського роду Макаренків в ХІХ ст. були поміщиками декількох маєтків в Олександрійському та Єлисаветградському повітах Херсонської губернії. Наприклад, колезький регістратор Василь Омелянович Макаренко був засновником і власником с. Макарівки Олександрійського повіту (зараз с. Макарівка Широківського району Дніпропетровської області). Брати Василя Омеляновича: старший - корнет Іван Макаренко та молодший брат губернський секретар Григорій Омелянович також володіли маєтками в селах Гнатівка та Григорівка і хуторами Макаренковими Олександрійського повіту, які розташовувалися між с.Петрове (зараз смт Кіровоградської обл.) та м. Жовті Води Дніпропетровської обл. Дані населенні пункти були заселені Макаренками на початку 19 ст.
Архівні джерела свідчать, що до переселення в Херсонську губернію Макаренки мешкали на Полтавщині. Їх велика родина проживала в Лубенському повіті та сягала своїм корінням в козацькі часи 17 ст.
Перший, відомий нам, предок цього роду Іван Макаренко, козакував ще за часів Богдана Хмельницького. Він зазначений під ім’ям «Івашина Макаренко» як козак сотні Андросової Миргородського полку в «Реєстрі Війська Запорозького за Зборівським мирним договором 1649 р». В 1677 році він вже був полковим обозним та наказним полковником охочекомонного полку. Дані відомості були зазначені в документах Миргородського повітового суду. Їх дістали правнуки Івана Макаренка в 1787 році, коли претендували на російське дворянство. Записи в повітових книгах так само, як і свідчення 12-ти шляхетних дворян, доводили, що Іван Макаренко дійсно був полковим обозним в 1677 році та виконував обов’язки наказного полковника одного із охотницьких полків за часів правління гетьмана Івана Самойловича. Він брав участь у багатьох військових походах та бойових діях, разом з родиною жив шляхетним життям, як належить козацькій старшині. (РДІА: Ф. 1343. Оп. 25. Спр. 298, Арк. 3-6.)
Відомо, що охотницькі полки в 17 -18 ст. формувалися на добровільній основі за особистим наказом Гетьмана із представників різних верств та виконували його власні доручення, вони були підпорядковані Гетьману та його урядові. Зрозуміло, що в порівнянні з регулярними полками Гетьманщини, охотницькі полки були менш привілейованими, але все-таки посада полкового обозного, яку 1677 року займав Іван Макаренко в охотницькому полку, була досить високою і давала йому та його нащадкам право на певні привілеї.
Згідно вищезазначених відомостей, можна припустити, що родина Макаренків в 17 ст. мешкала на території Миргородського полку. Достеменно відомо, що Іван Макаренко мав сина Макара (Макарія). В родоводі він зазначений як Макар Іванович, який козакував на зламі 17-18 ст. та мав звання значкового товариша. (РДІА: Ф. 1343. Оп. 25. Спр. 298, Арк.7.)
У Макара Івановича було троє синів: Іван, Никифір (Ничипір) та Тимофій (Тимош). Перші відомості про братів Макаренків виявлено в «Присязі козаків Лубенського полку на вірність російській імператриці Єлизаветі Петрівні від грудня 1741 р». Серед козаків м. Лубни першої полкової сотні Лубенського полку записані Іван Макаренко з синами Максимом і Леськом, а також Тиміш і Ничипор Макаренки ( ЦДІАК: Ф. 51, Оп. 3, Спр. 8230, Арк. 64 зв. і 65.).
В Ревізії Лубенського полку за 1745 р. серед виборних козаків м. Лубни згадуються Іван Макаренко з братами Ничипором, Тимошем та племінником Грицьком. Вказана родина відносилася до середньогрунтових козаків, які проживали в одному дворі на три хати. ( ЦДІАК: Ф. 51, Оп. 3, Спр. 19333, Арк. 3 зв.).
Дані джерела свідчать, що представники родини Макаренків в першій половині 18 ст. мешкали в м. Лубнах, де мали власний двір та три хати та землеволодіння середнього достатку. Брати Макаренки, а також вже їх сини, були козаками Першої (міської) Лубенської сотні Лубенського полку. Пізніші згадки про Макаренків відносяться до другої половини 18 ст., в часи царювання Катерини ІІ.
В «Поіменному списку присяги на вірність цариці Катерині ІІ за 1762 р» поміж козаків Першої полкової сотні м. Лубни , які склали присягу зазначені: Іван Макаренко та син його Олексій; Ничипор Макаренко та його сини: Улас, Каленник і Павло: Грицько Макаренко та ін. ( ЦДІАК: Ф. 51, Оп. 3, Спр.17163, Арк.137 зв.)
Визначний історик-краєзнавець Лазаревський О.М. в своїй праці «Історичні нариси Полтавської Лубенщини 17-18 ст.» наводить відомості про жителів м. Лубни, їх заняття та господарство, взяті з Генерального опису Малоросії (Румянцевський опис») за 1766 р.. Серед дворів та будинків, якими володіли представники козацького стану, знаходимо двори полкових музик – валторністів Івана Андрєєва та Івана Макаренка, які мають промисел шинковий (ст. 84). Далі, в розділі «Посполиті різних володінь» зазначено, що козак лубенський Іван Макаренко володіє одним двором та однією хатою (ст.86).
У документі «Прошение граждан и звания разного жителей г. Лубен » до російської цариці Катерини ІІ, який ухвалено 17 квітня 1767 р. знаходимо відомості про представників козацького роду Макаренків. Серед тих, хто підписав документ зразу ж після духовних осіб, у числі козацької старшини, вказується хорунжий Першої Лубенської сотні Никифор Макаренко, (ст.134), а далі, серед різного звання жителів: козак лубенський Андрій Макаренко, військової музики валторніст Іван Макаренко, козак лубенський Тимофій Макаренко та ін. ( ст. 136). (Киевская старина, Выпуск № 5,
Більш детальніші відомості про родину Макаренків знаходимо у Сповідальному розписі церкви Святої Трійці в м. Лубни за 1768 р. . Тут, у розділі «військові та їх домашні», вказується, що Макаренки проживали у двох дворах. У дворі № 41 мешкала родина Івана Макаренка (68 р.) та його дружини Ганни (58 р.). Також тут зазначені їхні сини: Максим (38 р.) з дружиною Матроною (28 р.) та дітьми; Никифор (23 р.) з дружиною Євдокією (17 р.); Леонтій (28 р.) з дружиною Анастасією (26 р.) та з дітьми; Омелян (23 р.). В дворі № 42 мешкав Тимофій Макаренко (33 р.) з дружиною Стефанидою (36 р.) та дітьми. Також тут згадується їх мати Євдокія Макаренко (61 р.), вдова. При дворах Івана та Тимофія Макаренків значаться дві дівчини як «служительки» ( ЦДІАК: Ф.127, Оп. 1016, Спр.36, Арк. 8мзв.-9.)
Вищезазначені джерела, засвідчують, що родина Макаренків продовжувала мешкати в м. Лубни в другій половині 18 ст. В цей час, брати: Іван, Никифор та Тимофій Макаренки разом із синами, продовжували козацьку службу у Першій сотні Лубенського полку. Никифор Макарович в 1867 р. був вже хорунжим Лубенської (міської) сотні, а його брат Іван Макаренко належав до полкової музики, був валторністом, інакше кажучи, трубачем. Відомо, що полкова музика, до якої входило, як правило декілька чоловік, була елітним підрозділом козацького полку. Це були знані в полку козаки, які користувалися авторитетом, і за рангом стояли відразу ж після полкової старшини.
Також маємо деякі відомості про господарство Макаренків у ці часи. Якщо в 1745 році вони мешкали в одному дворі на три хати, то вже станом на 1768 р. відомо вже два двори Макаренків. Хоча відомості про будинки відсутні, але в документах зазначено, що в одному дворі Іван Макаренко мешкав разом з родинами чотирьох своїх синів, а в іншому родина вдови Євдокії Макаренко. Це дає підстави стверджувати, що Макаренки володіли декількома будинками в м. Лубни. В 1766 р. полковий музика Іван Макаренко також мав наймитів, селян, які мешкали в одному дворі та в одній хаті, він займався торгівлею, маючи власний шинок.
В 1768 році полковому музиці Івану Макаровичу Макаренку виповнилося 68 років. В ті часи він мав велику родину, відомі його сини: Олексій, Максим, Никифір, Леонтій, Омелян. Всі вони разом з своїми родинами до кінця 18 ст. проживали поряд з батьком та були козаками Лубенського полку.
До якого часу жив Іван Макаренко, та як склалася доля більшості його нащадків нам не відомо. Але завдяки джерелам вдалося з’ясувати, що до кінця 18 ст. деякі нащадки Івана Макаренка мешкали в Лубенському повіті. Наприклад, в Сповідальному розписі церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Воронинці Лубенського повіту Київського намісництва за 1790 р. згадуються родини дворян Павла Никифоровича та Омеляна Івановича Макаренків. Згідно родоводу Макаренків, стає зрозумілим, що Павло - це син Никифора Макаровича, який був хорунжим Першої лубенської сотні в 1767 р., а Омелян –відповідно, молодший син полкового музики Івана Макаровича Макаренка. Павлу Никифоровичу було на той час 43 роки, він мав дружину та п’ятеро дітей. Родина дворянина Омеляна Макаренка (48 р.) була значно більшою. Разом з дружиною Єфросинією Іванівною вони мали семеро дітей. Серед них, вже відомі нам брати (про них згадувалося на початку): Іван, Василь та Григорій Макаренки. Старший син Омеляна Івановича – корнет Іван Макаренко (25 р.) був одружений на Матроні Денисівні та мав три сини, молодшим, з яких був Гнат (1 рік). ( ЦДІАК: Ф.127, Оп. 1015, Спр.99, Арк. 291-291 зв.)
З вищезазначених джерел стало відомо, що деякі представники козацького роду Макаренків стали російськими дворянами. Ці факти підтверджують також інші документи. Згідно протоколу Київського дворянського зібрання від 1794 р. розглядалося питання про внесення до дворянської родової книги козаків Лубенського повіту Омеляна, Максима, Павла та Микити Макаренків, які надали докази, що вони є правнуками Івана Макаренка, який в 1677 р. був полковим обозним та наказним полковником охочекомонного полку. (РДІА: Ф. 1343. Оп. 25. Спр. 297, Арк., 4-5 зв.).
Про задоволення цього прохання свідчить Грамота Київського дворянського депутатського зібрання від 1795 року, яку було видано Омеляну Івановичу Макаренку про внесення його з родиною до малоросійського дворянства. .(РДІА: Ф. 1343. Оп. 25. Спр. 297, Арк.. 6-6 зв.)
Наступні відомості, вже про дворян Макаренків, стосуються нащадків Омеляна Івановича. Військову справу роду продовжив його старший син Іван. Протягом 1783-1787 рр. він служив у Хмелівській сотні Лубенського карабінерного полку в звані вахмістра. В 1787 р. він за власним бажанням, по хворобі, звільнився зі служби. При звільнені був нагороджений званням корнета та відпущений у свій дім, що в с. Воронинці Лубенського повіту. (РДІА: Ф 1343. Оп. 25. Спр 297, Арк. 8-8 зв.)
На цивільній службі перебували молодші брати Івана Макаренка. Василь Омелянович служив чиновником протягом 1897-1806 рр. в Переяславському казначействі. Зі служби звільнився по хворобі в 1806 р. в званні колезького регістратора . Григорій Макаренко службу розпочав в 1794 р. при Лубенській нижній управі. Перебував на різних посадах у Лубенському повітовому казначействі, в Полтавському Генеральному суді, виконував доручення при Полтавському губернському прокурорі. Звільнився зі служби і 1810 р. в званні губернського секретаря. (РДІА: Ф. 1343. Оп. 25. Спр. 297, Арк.. 10-13.)
Нова сторінка цієї гілки роду Макаренків розпочинається га початку ХІХ ст., коли вони переселяються до Херсонської губернії. Тут Макаренки згадуються вже як поміщики Олександрійського повіту.