Гордість краю

    НАШ ЗЕМЛЯК - ГЕРОЙ ДЕРЖАВИ

      Михайло Савелійович Погорєлов- уславлений льотчик часів Великої Вітчичняної війни (1941-1945 рр.), Герой Радянського Союзу, кавалер багатьох орденів, наш земляк і випускник Зеленобалківської школи.

  Різні історичні джерела: енциклопедичні довідники, мемуари та спогади фронтових друзів, архівні матеріали, свідчення рідних відображають реальну картину тяжких воєнних часів, оповідають нам про бойовий шлях, який пройшов наш земляк від молодого здібного льотчика до командира та майстра своєї справи, а потім – до взірця та героя. Першу свою бойову нагороду – Орден Червоної Зірки Погорєлов М.С. отримав в липні 1942 року за 18 бойових вильотів і один особисто збитий ворожий літак та п’ять літаків збитих разом з бойовими товаришами.

         Справжнє захоплення викликає героїчний вчинок земляка, який він здійснив на весні 1943 року. На підступах до м. Ростов-на-Дону гвардії лейтенант Погорєлов М.С.  в повітряному бою збив два ворожих літаки, а третій таранив, пригнувши з парашутом, за що був нагороджений Орденом Червоного Прапора. Траплялися випадки, коли льотчик будучи тяжко пораненим, продовжував бій, щоб врятувати товаришів. В цій операції йому вдалося врятувати життя товариша, підібравши його пораненого  з німецького тилу. Про це льотчик згадує в своєму листі : „Під час боїв за Ростов було збито літак мого бойового товариша Олексія Рязанова. Він з палаючого літака вистрибнув з парашутом та приземлився на території, на якій ще були німці. Я прийняв рішення врятувати свого товариша. Посадив свій літак рядом з ним. Олексій був поранений, і на своєму літаку я вивіз його від німців. Так було врятовано життя товариша...”. 

    Також у своєму листі, який він написав учням Зеленобалківської школи 17 лютого 1967 року, наш земляк згадує про полон : „ ...В 1944 році було і мене збито в глибокому тилу ворога, коли я летів у розвідку. Мене збили, попав в полон, де перебував 2 місяці в таборі для полонених, на території Польщі. Однієї ночі мені вдалося із табору втекти. Під час втечі був поранений, потім ще 10 днів прийшлося переховуватися лісами. Потім попав до партизанів, а від партизанів мене літаком вивезли на „велику землю”, а там до полку, в якому я служив. Після цього підлікувався та начав літати і бити ворога до самого Берліну...”  В одному бою літак Погорєлова було підбито і він загорівся. Льотчик майстерно здійснив посадку і обкидаючи  літак землею, погасив полум’я, а потім злетів і продовжував далі бій.

Михайлу Савелійовичу щастило на друзів. Разом з ним в 4-му авіаційному полку служили Двічі Герої Радянського Союзу, уславленні льотчики Другої світової: Степаненко І.Н., Амет-Хан Султан, Рязанов О.К., Лавриненков В.Д. та ін.

(Уривок з книги генерала І.Н.Степаненко "Полум'яне небо")

  Найближчим з цих друзів був Іван Никифорович Степаненко, в майбутньому, Двічі Герой Радянського Союзу, заслужений військовий льотчик СРСР, генерал-лейтенант авіації – автор книги спогадів „Полум’яне небо”, в якій декілька сторінок присвячено і нашому земляку. Цінні свідчення для нас мають спогади видатного льотчика. Михайло Погорєлов постає в них як гарна людина, красивий чоловік, справжній спортсмен, турботливий друг, майстерний льотчик та безстрашний боєць.
    В своїх мемуарах Іван Степаненко пригадував:” З Мишком Погорєловим я подружився з перших днів його прибуття в полк. Зійшлися характерами. Багатьма рисами Погорєлов нагадував Ребрика: відвертий, не любить хвастощів, поважає співрозмовника, Мені подобалась його прямота в стосунках з товаришами й командирами...  З Михайлом мені часто випадало літати разом. Мене призначили командиром ланки, а він у мене ведений. В бою Погорєлов виявив стільки спритності й винахідливості, що я остаточно переконався, що маю надійного веденого...”

  До січня 1945 року гвардії капітан Погорєлов М.С. здійснив 218 бойових вильотів, у повітряних боях збив особисто 18 і в складі групи 5 ворожих літаків ворога. За мужність та героїзм проявлені в бою в березні 1945 року льотчика була представлено до звання Героя Радянського Союзу. У представленні командир 185-ї винищувальної авіаційної дивізії, полковник Зайцев дав резолюцію: „Зразковий льотчик, безстрашний повітряний боєць. За проявлений героїзм та відвагу в бою з німецькими загарбниками достойний вищої урядової нагороди - звання „Герой Радянського Союзу”. Високе звання Погорєлову М.С. було присвоєно 18 серпня 1945 року з врученням вищих нагород держави: Ордена Леніна та Золотої Зірки Героя.

      З першого до останнього дня війни льотчик проходив свій бойовий шлях на Західному, Брянському, Сталінградському, Південному і 2-му Прибалтійському фронтах. Здійснив 250 бойових вильотів , провів 78 повітряних боїв і збив 33 ворожі літаки. Тільки під час звільнення м. Ростова-на-Дону він збив 11 літаків і 5 із них в одному бою.  Під час війни наш земляк був тричі поранений, врятувався з німецького полону, Закінчив бойовий шлях в Берліні. За бойові заслуги нагороджений Орденами Леніна, Олександра Невського, Червного Прапора (тричі), Червоної Зірки (тричі), Вітчизняної війни 1-го ступеня, багатьма медалями.  

   Після війни продовжував службу у ПС СРСР. Займав різні командні посади, передаючи свій великий досвід молодому поколінню льотчиків. З 1957 року Михайла Погорєлова було переведено на військову службу в м. Ростов-на-Дону, в якому він проживав до кінця життя.

  Нам вдалося розшукати доньку героя - Ольгу Михайлівну Бєлоусову (Погорєлову), яка проживає в м. Ростов-на-Дону. Із сімейного архіву Ольга Михайлівна надала цінні матеріали: фотографії, газетні статті, копії документів. Вона повідомила, що Михайло Савелійович на фронті познайомився з медсестрою Марією Захарівною Ященко, яка лікувала його в госпіталі. Вони одружилися в м. Рига в 1946 році. Мали двох дітей: Володимира (1946 р.н) та Ольгу (1953 р.н.). Володимир Михайлович за фахом будівельник, а Ольга Михайлівна – психолог. Зараз родину Погорєлових доповнюють три онуки і два правнуки.  Ольга Михайлівна повідомила, що Марія Захарівна Погорєлова – ветеран війни, мала державні нагороди, померла від тяжкої хвороби в 1987 році.

  Останні роки свого життя  Погорєлов М.С. провів у м. Ростов-на-Дону. Був Почесним громадянином цього міста. До 1975 року працював на різних посадах: в Ростовському обласному ДОСААФ, начальником зміни перевезень та диспетчером в Ростовському аеропорту. В 1975 році переніс тяжку хворобу. Помер 13 березня 1981 року. Похований на алеї „Героїв” Північного кладовища м. Ростов-на-Дону.

      Пам’ять про героїв повинна жити вічно. В березні 2004 року,  під час святкування 60-ї річниці визволення сіл Зеленобалківської сільради від німецьких загарбників на будинку Зеленобалківської СЗШ було відкрито Меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Погорєлова Михайла Савелійовича – нашого славного земляка та випускника школи.

Список всех известных побед Капитана М. С. Погорелова:
( Из книги М. Ю. Быкова - "Победы сталинских соколов".  Издат. "ЯУЗА - ЭКСМО", 2008 год. )