Наступна сторінка с. Макарівки пов’язана з життям та діяльністю поміщика Дементія Васильовича Макаренка (1811-1880). Він був сином подружжя поміщиків Василя та Олександри Макаренків. Перші відомості про нього є в документах за 1814 р. та 1828 р.
В Російському державному історичному архіві у фонді Третього департаменту Сенату (м. Санкт-Петербург) зберігається справа «Про дворянство Макаренко Херсонської губернії за 1841 р.» (РДІА: Ф.1343. Оп.25. Спр. 301. ). Матеріали справи містять цінні свідчення про родину Макаренків. Після звільнення від військової служби штабс-капітан Дементій Васильович Макаренко просить Херсонське Дворянське депутатське зібрання зарахувати його до Родової книги Херсонського дворянства. В Посімейному списку Дементія Макаренка від 27 квітня 1841 року вказано, що йому 31 рік, не одружений. Його батько, Колезький регістратор Макаренко, володіє с. Макарівкою Олександрійського повіту. В селі за останньою ревізією числяться: у батька 46 чоловічих та 46 жіночих душ селян, 1583 десятини землі (1725,47 га); у матері 17 чоловічих та 15 жіночих душ селян, 350 десятин землі (382 га). Мешкає Дементій Макаренко в Олександрійському повіті, штабс-капітан у відставці.
Отже. станом на 27.04.1841 р. в с. Макарівці у поміщиків Василя Омеляновича та Олександри Миколаївни Макаренків було кріпаків: 63 чол., 61 жін., всього: 124 душ. та 1933 дес. (
В Наказі про відставку штабс-капітана Дементія Васильовича Макаренка від 27 квітня 1941 р. зазначається, що він служив в 5-му батальйоні Якутського піхотного полку. Нагороджений срібною медаллю за Турецьку війну 1828-1829 рр. Походить з дворян Херсонської губернії. Спочатку перебував на цивільній службі. Розпочав служити в 1825 р. підканцеляристом Єлизаветградського земського суду. Звільнився канцеляристом в 1828 р. Того ж року вступив на військову службу в 5-й батальйон Якутського піхотного полку. В якому пройшов шлях від унтер-офіцера до штабс-капітана. Командир роти під час фронту в 1840 р. Учасник бойових дій Турецької війни 1828 р. Брав участь в походах і битвах та території Румунії, Бессарабії., при придушенні Польського повстання в 1831 р. Звільнився за станом здоров’я 27 квітня 1841 року в званні штабс-капітана.
Про одруження поміщика Дементія Макаренка свідчить копія метричного свідоцтва від 1 березня 1851 р., видана Херсонською Духовною Консисторією (РДІА: Ф.1343. Оп.25. Спр.
Відомості про с. Макарівку в 1850-х рр. знаходимо в «Поселеннях Херсонської губернії за алфавітами Олександрійського повіту від 1856 р.» в третьому стані значиться с. Василівка (Макарівка), володіння штабс-капітана Макаренка, 19 дворів. В «Списках церковних приходів Херсонської губернії за 1857 р.» с. Макарівка (вона ж Очеретяна Балка) відносилося разом з сусідніми селами, Зеленою Балкою та Курганкою, до приходу Церкви Св. Миколая с. Олександрів-Дар (Рахманівка) Херсонського повіту.
Село розташовувалося при Очеретяній балці, 168 прихожан, всі малоросіяни. Наступні відомості відносяться до «Списку населених місць Херсонської губернії за 1859 рік». Тут село значиться в 3-му стані Олександрійського повіту як «древня Макаровка». Розташована при балці Очеретяній по чумацькій дорозі із містечка Братолюбовки через містечко Софіївку (Валове, суч.) в місто Херсон. До повітового міста Олександрії 96 верст. Було 20 дворів, населення складало 165 душ: 81 чол., 84 жін.
Більш детальнішу інформацію про мешканців с. Макарівки середини ХІХ ст. можна знайти в «Ревізьких сказках», які 14 травня 1858 року склав поміщик Дементій Макаренко, згідно 10-го перепису населення Російської імперії. Він переписав усіх своїх кріпаків чоловічої та жіночої статті, дорослих та дітей , по родинах, та подав до Херсонської Цивільної Палати. Зараз вони зберігаються у фондах Державного архіву Херсонської області (ДАХО: Ф. 22. Оп. 1. Спр. 99).
За ревізькими сказками на 1858 р. в с. Макарівці мешкав 161 селянин: 79 чол. статі, 82 жін. З них дорослі: 61 чол., 50 жін. (111 душ); 50 дітей. Всього значиться 42 родини. Як дворова зазначена Катерина Іванівна Куликова (43 р.), а всі інші як селяни. Шість селянських вдов, два вдівця.
Найстаршими жителями тоді були: Катерина Миколаївна Прохода – 69 р. (1789 р.н.), Ганна Андріївна Стошенкова - 63 р. (1795 р.н), Ксенія Мартинівна Бєлік – 61 р. (1797 р.н.), Григорій Іванович Матвієнко – 61 р. (1797 р.н.), Феодосій Пантелеймонович Довгорученко – 56 р. (1804 р.н.) та ін.
Багатодітні родини були у Михайла Пантелеймоновича Довгорученко (1817 р.н) та його дружини Євдокії Максимівни (1825 р.н), вони мали п’ятеро дітей. У родині Івана Михайловича Красоти (1815 р.н.) та Єфросинії Яківни (1815 р.н) також було п’ятеро дітей. Вдова Ганна Іванівна Прохода (1813 р.н.) , дружина покійного Антона Пантелеймоновича Проходи (1808-1854), виховувала п’ятеро дітей, віком від 10 до 18 років. У родинах Флора Пантелеймоновича Проходи (1818 р.н.) та Василя Федоровича Безрудько (1817 р.н) було по четверо дітей. Інші родини мали по дві-три дитини.
Найпоширенішими на той час в с. Макарівці були прізвища: Ушкаленко, Борейченко, Пономаренко, Прохода, Довгорученко, Бєлік.
Найчисленнішим був рід Беліків. Він нараховував п’ять родин, які очолювала Ксенія Мартинівна Бєлік (1797 р.н.). Вона мала п’ятеро синів. З нею мешкав молодший та неодружений син Влас Бєлік (19 р.), а його брати: Григорій (1819 р.н.), Іван (1823 р.н), Семен (1825 р.н), Олексій (1833 р.н) Павловичі, були одружені, але тільки Іван Бєлік на той час мав дітей.
Другим за чисельністю був рід Проходів. Він нараховував 4 родини. Це родини синів, на той час вже покійного, Пантелеймона Кириловича Проходи (1786-1855) та його дружини Катерини Миколаївни (1789 р.н), які були серед перших жителів Макарівки, переведених з Полтавської губернії. З Катериною Миколаївною жив молодший син Федір (1823 р.н.) та його дружина Прасковія Андріївна (1833 р.н). Старший син Антон помер в 1854 р. у віці 46 років, і залишив вдовою свою дружину Ганну Іванівну (1813 р.н), яка виховувала п’ятеро дітей. Старшому із них, Мойсею було 20 років. Брати Флор (1818 р.) та Карпо (1821 р.н.) Пантелеймоновичі були одружені та мали дітей.
Численним був на той час і давній рід Пономаренків. Перший із них, Флоній (1807 р.н) та його дружина Олександра (1808 р.н.) значаться серед перших жителів Макарівки в 1828 р. За ревізією 1858 року Пономаренків було вже три родини. Найстаршим із них був вдівець Денис Федорович (1808 р.н.), який мав синів: Григорія (1833 р.н.) та Романа (1838 р.н). Григорій Денисович був вже одружений та мав сина Івана (1857 р.н). Брат Дениса Пономаренка, Роман Федорович (1813 р.н.) був одружений на Матроні Петрівні, вони мали трьох дітей.
Борейченків на той час представляли родини: Давида Григоровича (1840 р.н) та вдови Ксенії Лаврентіївни (1824 р.н).
Проживали ще в ті роки представники родів, які за документами 1828 р., вважаються першими жителями села: Дудник, Красота, Бабич (Бабиченко), Безрудько, Сошенко, Шпаченко.
Зникли прізвища: Пилипенко, Ігнатенко, Дехтяр, Погорілий, які були поширені в 1828 р. Натомість, в документі за 1858 р., з’явилося чимало нових: Ушкаленко, Довгорученко, Матвієнко, Носач, Бєлік, Кіріченко. Стрижибик, Іванов, Васильєв, Алексєєв, Матвєєв та ін.
Архівні джерела зазначають, що поміщики Макаренки після 1828 року переводили собі ще селян з Катеринославської та Орловської губерній. Можна припустити, що Ушкаленки, Довгорученки, Матвієнки, Носачі та Бєліки були переведені з Катеринославської губернії, а селян з російськомовними прізвищами: Алексєєв, Іванов, Петров, Федоров, Матвєєв, Васильєв та ін., з Орловської губернії.
Рід Довгорученків в документах 1858 р. представлений двома родинами. Старшим із них був Феодосій Пантелеймонович (1802 р.н.), одружений на Тетяні Михайлівні (1815 р.н.) вони мали сина Трохима – 20-ти років. Михайло Пантелеймонович (1817 р.н) та його дружина Євдокія Максимівна (1825 р.н) виховували п’ятеро дітей. До речі, у Мирському вироку за 1862 рік, який укладали бувші кріпаки с. Макарівки з поміщиком Дементієм Макаренко під час викупу в нього землі, стоїть підпис саме Михайла Довгорученка, як старости с. Макарівки.
Носачі з’явилися в Макарівці також після 1828 року. Феофан Семенович Носач (1823 р.н) був одружений на Парасковії Іванівні (1827 р.н.), вони мали два сини та доньку. Його брат, Михайло Семенович (1827 р.н.) з дружиною Ганною Василівною (1831 р.н) виховували сина Кирила (1857 р.н).
Цікавою є історія походження родин Стрижибиків та Кириченків.
У Сповідальних списках с. Зеленої Балки за 1828 рік значиться родина Павла Стрижибика (46 р.) та його дружини Параскеви (38 р.), в їх родині було четверо дітей. Старшим записаний Давид (23 р.). У переписі с. Зелена Балка за 1858 р. Стрижибиків вже не має, але в аналогічному документі Макарівки числиться родина Давида Павловича Стрижибика (1802 р.н.) та його дружини Марини Кирилівни (1804 р.н.), які виховували трьох дітей. Старший син мав цікаве ім’я – Феофілакт (1832 р.н.). Стає очевидним, що Стрижибиків було переведено в с. Макарівку з с. Зелена Балка між 1828-м та 1858-м роками.
Приблизно, в цей період з’явилася в Макарівці родина Василя Захаровича Кириченка (1817 р.н) та його дружини Катерини Лазарівни (1827 р.н.), в якій виховувалось троє дітей. Відомо, що прізвища Кириченків було поширене в 19-20 ст. в сусідньому с. Зелена Балка. Але в списках жителів за 1828-1858 рр. в Зеленій Балці Кириченки ще не значаться, а в Макарівці в 1858 р. вже мешкала одна родина. Походження цього роду було з’ясовано завдяки ревізьким спискам с. Білопілля (знаходилося біля с. Верблюжки) та с. Богданіки (хутір Бугайцова), яка знаходилася на той час за
Села Білопілля та Богданівка належали на той час Ганні Самсоновній Нестеренко, дружині поміщика с. Зелена Балка Григорія Нестеренка. В документах зазначено, що родини Василя та Семена Кириченків переведено з Білопілля в Богданівку. Враховуючи таке близьке сусідство та родинні зв’язки поміщиків Макаренків та Нестеренків, можна припустити, що родина Василя Захаровича Кириченка ще раніше була переведена в Макарівку, а родом вони із сучасної Кіровоградської області.
В документі зазначені, також і втікачі. Родина Павла Семеновича Петрова: три брати і сестра, втекли в 1833 р., а Захарій Денисович Петров (38 р.) та його дружина Авдотія Іванівна, втекли в 1842 р. Дениса Васильовича Борейченко (21 р.) було віддано в рекрути в 1854 р.
В ревізьких сказках за 1858 рік, поміщик Дементій Васильович Макаренко помітив, що 24 селянські родини дісталися йому в спадок, по духовному заповіту, від покійної його матері, колезької регістраторші Олександри Миколаївни Макаренко в 1851 році.